Молча... внимая, смотрю на закат...
Солнце садится,.. и птицы немеют...
Кто-то - приходу полуночи рад
Я же об Утре пришедшем - рад-д-дЕю
Тяжкое время ложится как бремя
Плечи достойных склоняются вниз
Плачет беспутное бес-ссс-сово племя
Тяжко ступая на зыбкий карниз
Тесно на Оном, темно и печально
Рок озаряет светящийся храм
Тот, что отныне незыблем начально
И оттеняет истошности гам
Сс-с-сутолку судеб,
Пот-т-туги метаний
Мерзкую похоть
Разруху и Смрад
Жажду поруки
Безумство желаний
Память забвения
Которой ты рад
…
Где бы я не был…
Я вижу отмщение
Лики друзей и личины врагов
Деспотов толпы, рабов и снижение
Уровня жизни и сбросы оков
Духа темницу, - разрушит неволя
Слово душевное – к сердцу придёт
Время покорное, скорбную долю
К плахе фатальной на суд приведёт
Годы уносят в раздумьях утрату
Памяти прожитой - здесь на Земле
Мне тяжело… ибо эту растрату
Я оплачу, посвящая тебе…
Лялин Андрей Владимирович (LAVScan - spirit.lavscan.ru)
28 октября 2014
Москва
Комментарий автора: Молча... внимая, смотрю на закат...
Солнце садится,.. и птицы немеют...
Кто-то - приходу полуночи рад
Я же об Утре пришедшем - рад-д-дЕю
Лялин Андрей Владимирович (LAVScan),
Россия, Москва
Автор, моно разработчик компьютерных систем для диагностики автомобилей
Diagnos_Car, VAG-Scan, FAR-Scan, LAVScan
Лялин Андрей Владимирович
адрес официального сайта lavscan.ru
адрес для сообщений diagnos_car@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 9737 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
